EN
Share

Природа творчості

Природа творчості

Досліджую природу творчості. Бо цікаво.

Зараз багато тих, що згадують Романа Віктюка, який нещодавно пішов із життя. Для тих , хто не в темі- це дуже відомий радянсько-український- російський театральний режисер та викладач авангардного напрямку. Можливо, фахові критики мають своє визначення його роботи, але я їх не читала. Це їх , маю на увазі, критиків справа. А я ось до чого.
Свого часу, вже після «перебудови», Роман Віктюк працював деякий час у моєму місті- Харкові. Я тоді, здається, свідомо, його п’єси не відвідувала, бо точно знала, дивлячись телерепортажі та слухаючи розповіді тих, хто був на його виставах- то не моє. «Критика», звісно, не включала, бо не маю звички оцінювати те, на що я не розуміюся. Виправдовуватися теж не буду- як це архітекторка, людина творча, на вистави Віктюка не потрапила? Ну, так.
Якось, один мій добрий знайомий- «технар» розповів, що він дуже добре розуміється на тому, як працюють інженери- проєктувальники, але для нього суцільна загадка, яким чином з’являється архітектурний образ, тобто мистецтво? До чого це я?
Останнім часом замислююсь над тим, а що воно таке- творчість? Звісно, як я це розумію, бо багато на цю тему написано книжок: читати- не перечитати.
Роман Віктюк, людина, що мала абсолютну творчу свободу, пройшов повз мене. Але, це мої проблеми, особисті, бо я , на відміну від нього, у своєї галузі, нічим особливим не визначилась. Я не вважаю, що це велика трагедія для мене, як для творчої людини, бо зараз я вже розумію, чому так сталось.

Творчість- це свобода, хай би як банально це не виглядало.

Я не була вільною в той час, я, можливо, і досі не зовсім вільна. Маю на увазі творчість, бо багато за плечима усяких заборонів та парканів, що не дають мислити повністю творчо. Але, коли я дивлюсь , в який спосіб працюють ті, що дозволяють собі творити щось нове, і неважливо, в якій галузі це відбувається, чітко усвідомлюю, що допоки не буде внутрішнього відчуття абсолютного вакуума- а це значить – забути « досвід минулих поколінь» в той момент , коли ти щось творитимеш, нічого нового не відбудеться.

Взагалі. Це не про те, щоб усе минуле зруйнувати та збудувати, хай гірше, але своє. Зовсім ні.
Це про те, що тільки ти маєшь право та вільно користуєшся ним, творити СВОЄ, І без цього власного дозволу підсвідомості відкрити це у собі- нічого НОВОГО не відбудеться. Нічого взагалі. Розумієте? Тільки свобода, без згадки про те- « а що на це люди скажуть, а як це робили раніше»- дає тобі рішення. Мабуть, комусь, воно буде здаватися чимось дуже дивним , але це твій особливий шлях і без цього- ніяк.
До речі, пишу зараз, та усвідомлюю, що до творчого процесу вже долучилась підсвідомість ( чи як оту Божу іскру назвати), що витягує внутрішні почуття та думки та робить з того форму. Бо так це працює. І не важливо, що ви робите – малюєте, вигадуєте образ майбутнього будинку, чи пишите твір. Завжди одне і теж- коли ти «відпускаєшь» на волю себе та починаешь довіряти підсвідомості ( чи як там воно зветься), з’являється не відчуття свободи, а сама СВОБОДА.
Напевно, багато хто з митців, на це добре розуміються, бо в них є такий самий досвід, але – це моє. І допоки не відчуєш на собі потік радості від того, що можна просто щось робити, не озираючись ні на що, і ні на кого, усі пояснення природи творчості будуть для тебе порожніми скриньками.
Скажете, а як же зовнішній світ? Адже ми черпаємо натхнення не тільки всередині себе, а й в тому, що нас оточує. Це так. Але, все одно, тільки твоє внутрішнє відчуття дозволить переосмислити побачене. У чому не раз переконувалася, розглядаючи творчість ВЕЛИКИХ.
Дякувати Богу, була можливість багато чого побачити «вживу». Так ось, дивлячись, на твори, точно можу сказати, в який момент «включався» ремісник, а коли ТВОРЕЦЬ був вільний. Переплутати неможливо.
Про що це я? Я ж хотіла написати про Романа Віктюка, якого не знала …
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
Статтю підготувала Зоя Панова- Головна архітекторка  PORTAL- 21

Share post: